31.08.2021
Карта "Дефектологічне обстеження дитини"
...
Кабінет вчителя-дефектолога
Учитель-дефектолог (корекційний педагог) – фахівець, який працює з дітьми з інтелектуальними порушеннями (розумовими вадами).
Дефектолог виконує такі функції:
- проводить глибоке і всебічне обстеження особливостей розвитку кожної дитини, веде роботу, спрямовану на компенсацію і корекцію недоліків розвитку дітей;
- розвиває основні психічні процеси у дітей (сприйняття, увага, пам’ять, мислення);
- розвиває навички спілкування і мовну діяльність дітей;
- веде консультування батьків, під час якого вони вчаться необхідних прийомів навчання і виховання своєї дитини;
- найголовніше завдання дефектолога – це допомогти дитині з особливими потребами (обмеженими можливостями) соціалізуватися, навчитися жити зі своєю особливістю, зрозуміти і прийняти себе.
Вчитель-дефектолог (корекційний педагог) планує і здійснює освітню, виховну, корекційну, компенсаційну, реабілітаційну роботу з дітьми, які мають порушення у розумовому розвитку; забезпечує умови для засвоєння ними відповідних навчальних та компенсаційно-корекційних програм з урахуванням порушень, вікових індивідуальних особливостей дітей, сприяє їх соціальній реабілітації та адаптації, профорієнтації. Корекційний педагог вивчає і фіксує динаміку розвитку дітей, виробляє оптимальну педагогічну стратегію, проектує шляхи навчання, виховання, реабілітації та соціальної адаптації кожної дитини, обирає ефективні форми, методи, засоби навчально-виховного, корекційно-реабілітаційного процесу.
Основні напрями корекційної роботи вчителя-дефектолога:
- встановлення емоційного контакту;
- сенсорний розвиток;
- формування уявлень про оточуючий світ;
- розвиток мовлення, комунікативних навичок;
- формування навичок орієнтування у просторі;
- формування елементарних математичних уявлень (логіко-математичний розвиток – для дітей шкільного віку);
- корекція пізнавальної діяльності.
Батькам потрібно пам'ятати, що більшу частину часу дитина проводить не в дитячому садку, школі, а в родині. Тому лише заняття дефектолога з дитиною не дадуть такого результату, який можна отримати при тривалій і цілеспрямованій роботі спеціалістів разом з батьками.
Обладнання кабінету вчителя-дефектолога
Дидактичні ігри – формують у дитини потребу в знаннях, зацікавленості до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалюють пізнавальні уміння і навички. Дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність сприймання дітьми навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять у неї елемент цікавості.
Книги, розмальовки та творчі завдання для діток. Розвивають дрібну моторику, уяву, мислення, увагу.
Куточок Монтессорі. Методика Монтессорі розвиває у дітях посидючість, увагу, дрібну моторику, логічне мислення, а головне – цікавість до всього нового.
Пазли, вкладиші, шнурівки. Розвивають дрібну моторику, сенсорні навички, вміння розрізняти кольори.
Розвиваючі іграшки для творчості та розвитку логічного мислення, зв'язного мовлення, дрібної моторики.
Природні матеріали. Можна використовувати під час занять для ігор, розвитку дрібної моторики, виготовлення аплікацій.
Аплікації. Творчість діток. Вироби діток, які відвідують заняття дефектолога в ІРЦ.
Куточок зустрічей. Створюємо позитивні емоції та гарний настрій на початку заняття.
26.04.2021
Пропонуємо ознайомитися з рекомендаціями вчителя-дефектолога:
29.09.2020
Рекомендації батькам
щодо взаємин з дитиною із особливими потребами
щодо взаємин з дитиною із особливими потребами
Дитина із особливими потребами потребує постійної батьківської підтримки. Підпорядкувати таку дитину загальноприйнятим правилам поведінки в суспільстві неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.
- Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона особлива. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладненням під час пологів, психосоціальними причинами (стиль виховання в сім’ї).
- Усвідомте, що виховання та навчання дитини з особливими потебами– це довготривалий, складний процес, що потребує Вашого уміння, терпіння, знання.
- Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 3-4 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і не почує Вас.
- У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною, що можна, а що не можна робити вдома, в дошкільному закладі.
- Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть її за успіхи і досягнення, навіть самі незначні.
- У повсякденному спілкуванні з дитиною із особливими потребами уникайте різких заперечень, тому що такі діти є імпульсивними і відразу ж відреагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано дати можливість вибору для малюка.
- Разом з дитиною визначте систему заохочень і покарань за хорошу і погану поведінку. Визначіть систему правил поведінки дитини в групі дошкільного закладу, вдома. Просіть дитину вголос промовляти ці правила.
- Старанно, своєчасно виконуйте побажання і завдання педагогів. Не нехтуйте порадами педагогів щодо необхідності консультування та лікування у лікарів–фахівців.
- Намагайтеся щоденно закріплювати завдання, по можливості, в ігровій формі. Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за неї.
- Якщо дитина втомилася – дайте їй невеликий відпочинок, або займіть її іншою діяльністю.
- Не вимагайте від дитини більше, ніж вона може.
Подібні розвиваючі ігри можна з успіхом проводити й вдома, тим самим підтримуючи навчальний потенціал дитини.
Гра «Закрий!»
Мета: вчити сприймати, порівнювати, виділяти предмети схожі та відмінні за формою.Матеріал: дві баночки контрастного розміру, маленькі та великі кульки (кришечки).
Хід:
Показати дитині дві баночки, вказати, що одна баночка велика, а друга – маленька. Потім продемонструвати маленькі і великі кульки. Великі кульки потрібно зібрати у велику баночку, а маленькі – в маленьку (показ). Після виконання завдання попросити закрити баночки відповідними кришечками.
Гра «Де звучить?»
Матеріал: будь-яка іграшка, яка створює звук.
Хід:
Показати іграшку дитині. Поторохтіть іграшкою, щоб дитина звернула на неї увагу, а потім іграшка відводиться в сторону і знову торохтить. Дитина із закритими очима повинна вказати напрям звідки іде звук. Гра повторюється 2-3 рази.
Гра «Хто як говорить?»
Матеріал: іграшки добре відомих дитині тварин або їх зображення.
Хід:
Показати дитині по черзі іграшки, назвати їх. Запитати: Як говорить котик? (мяу-мяу ). Собака? (гав-гав) тощо.
Гра «Прищепки»
Матеріал: прищепки, аркуш картону/лінійка/мотузка, силуети одягу.
Хід:
Прищепки в грі використовуються як тренажер для пальчиків.
Вирізати з паперу декілька силуетів різного одягу (кофтинка, спідниця, шкарпетки, сорочка та ін.). Попросити дитину допомогти Вам розвісити білизну на мотузку за допомогою прищіпок.
Якщо у Вас немає часу виготовити силуети – можна прищіпки чіпляти на міцний аркуш паперу чи широку лінійку.
Гра «Оплески»
Хід:
Дитина має плеснути в долоні стільки разів, скільки предметів знаходиться на столі;
Дорослий повільно ритмічно плескає в долоні – дитина повинна відтворити кількість оплесків.
Примітка: спочатку кількість предметів та оплесків має не перевищувати 3. З часом кількість і темп оплесків збільшується.
Гра «Збери фігуру»
Матеріал: вирізані з картону/паперу частини сніговика, ялинки.
Хід:
Розкласти перед дитиною деталі сніговика. Запропонувати зібрати його, починаючи з найбільшого круга.
Гра «Подарунок ляльці»
Матеріал: лялька, кружки основних кольорів – білого, чорного, червоного, синього, жовтого, зеленого (по 2 шт.).
Хід:
а) Спочатку запропонує назвати, якого кольору кружок Ви даєте дає ляльці.
б) Попросіть дитину дати ляльці червоний (зелений, синій…) кружок.
в) Покажіть дитині червоний (зелений, синій…) кружок і попросіть її «Дай ляльці такий же самий кружок».
Гра «Весела пташка»
Матеріал: дві іграшки-пташки, іграшкові меблі (шафа, стіл, стілець).
Хід:
а) Дві пташки, Ваша і дитини, літають. Дитина повторює дії за Вами.
б) Ви говорите, куди полетіла пташка – вгору, вниз, а дитина виконує дію.
в) Дія навпаки: «А зараз пташка літатиме, а ти скажеш, куди вона полетіла».
г) Запропонуйте заховати пташку за шафу, в шафу, посадити на стіл, стілець, під стілець і т. д.
Виконання простих побутових інструкцій
Хід:
Розуміння дитиною цілісних словосполучень, які вона могла багато раз чути. Запропонувати їй виконати відповідні дії, наприклад:
- поцілувати маму;
- обійняти тата;
- пограти в ладоньки;
- закрити очі;
- помахати ручкою;
- узяти маму за руку і йти до столу і т. д.
2) Закріпити назви знайомих іграшок. З'ясувати, чи може дитина показати частини свого тіла і частини тіла ляльки або іграшкової тварини:
- Покажи зайчика, собачку, машину, ляльку.
- Візьми ляльку.
- Дай мені ляльку.
- Покажи, де у ляльки голова. А де в тебе голівка?
Гра «Де дзвенить дзвіночок?»
Матеріал: дзвіночок.
Хід:
Попросити дитину закрити очі та відгадати, де дзвенить дзвіночок, називаючи напрям відносно себе (вгорі, внизу, попереду, позаду).
29.09.2020
Такі
симптоми мають насторожити батьків та стати сигналом для відвідування
лікаря. Якщо психоневролог або дитячий психіатр виключить аутизм, то,
можливо дитині потрібна буде робота з фахівцями різних областей, які
займаються корекцією затримки психофізичного та когнітивного
(розумового) розвитку. Це можуть бути: дитячий психолог,
дефектолог, логопед, які допоможуть малюкові в освоєнні навичок,
розвитку мовлення, комунікації з оточуючими, соціалізації у дитячому
колективі.
09.02.2020
Характеристика дітей з легкою розумовою відсталістю
Поради батькам щодо роботи
з дітьми із ЗПР
Причини, які зумовлюють затримку психічного розвитку у дітей:
- несприятливі умови виховання;
- спадкова схильність;
- довготривалі хронічні захворювання у ранньому дитинстві;
- порушення функціонування мозку, що виникають ще під час внутрішньоутробного розвитку;
- ускладнені пологи.
Затримку психічного розвитку можуть спричинити різноманітні чинники. Час виникнення, глибина, особливості прояву цього відхилення у психічному розвитку дитини різні. Батькам дуже важливо вчасно помітити та докласти зусиль для їх усунення упродовж перших 6-ти років життя, оскільки цей час – визначальний для майбутнього успішного навчання дитини у школі та й усього її подальшого життя.
Якщо ви помітили, що ваша дитина відстає у розвитку, проконсультуйтеся із психологом, дитячим лікарем-психіатром, проте пам’ятайте, подальший розвиток вашої дитини найбільше залежить від вас. Не сподівайтеся, що затримка психічного розвитку (ЗПР) мине сама по собі, або що ви, доклавши зусиль, зможете швидко подолати це відставання.
Важливо не забувати: кожна дитина, хвора чи здорова, - індивідуальність, яка потребує особливого підходу, має притаманний лише їй темп та специфіку розвитку, свої можливості.
Розвиваючи дитину із ЗПР рекомендують скористатися такими порадами
- Усуваючи відставання у розвитку дитини, звертайте увагу на всю
її психічну сферу. Роботу з дитиною слід починати зі збагачення чуттєвого пізнання навколишнього світу, тобто набуття тих знань, уявлень, вражень, які свого часу дитина не отримала під час безпосереднього знайомства з предметами.
- Пам’ятайте про підвищену схильність дитини втрачати увагу.
Під час занять з малюком потурбуйтеся, аби навколо не було нічого, що могло б відволікти увагу: зайвих речей, увімкненого телевізора чи приймача.
- Пам’ятайте про згубний вплив на головний мозок дитини електромагнітного випромінювання, яке виникає під час роботи комп’ютера, мобільного телефону, мікрохвильових печей тощо.
- Тривалий час дитина із ЗПР потребує допомоги дорослого. Спочатку це може бути дія, яку дорослий виконує рукою малюка, а потім зразок, який він демонструє дитині. Дуже часто потреба у застосуванні зразка може бути досить тривалою.
Формуванню в дітей із ЗПР пізнавальної сфери, початок якого припадає на дошкільний вік дитини, батьки часто не надають значення. Можливо тому, що не завжди знають, чого саме слід навчити дитину. Вище зазначені науковці пропонують ряд рекомендацій, як формувати пізнавальну сферу дитини із ЗПР.
Як формувати мовлення
Частіше спонукайте дитину розповідати про побачене на прогулянці, в парку, на вулиці, дорогою у дитячий садок, тим швидше розвивається її зв’язне мовлення.
Дуже важливо вчити говорити дитину виразно, дослухатися, як говорять дорослі. Тому під час читання оповідання або казки важливо створювати перед маленьким слухачем яскраву й правдиву картину зимового лісу, переживання дівчинки, яка заблукала в лісі, радість зайчика, котрий знайшов свою маму. Це викликатиме у дитини відповідні почуття, що безпосередньо впливатимуть на її мовленнєвий та емоційний розвиток.
Вчимося розглядати сюжетні малюнки
Розширюватиме знання про навколишній світ, збагачуватиме словник і розвиток мовлення дитини систематичне розглядання сюжетних малюнків. Дитину із ЗПР потрібно вчити розповідати за малюнками. Для цього можна використати ілюстрації з художніх книжок, дитячих журналів. Під час розглядання малюнка дорослому слід скеровувати сприймання дитини, ставлячи запитання, наприклад, такі: «Хто зображений на малюнку?», «Що роблять звірі?», «Звідки видно, що зайчик плаче?», «Як ти думаєш, лисичці шкода зайчика?». Необхідно привертати увагу до деталей, які важко помітити, пояснювати їх значення, якщо вони малозрозумілі, активізувати висловлювання дитини. З часом, разом із дитиною можна придумувати назви до малюнків, складати розповідь про одного з персонажів.
Як формувати знання про довкілля
Предмети, які сприймаються, мають позначатися словом, водночас слово завжди має підкріплюватися чуттєвим досвідом. Формуючи у малюка знання про навколишній світ, батькам слід обов’язково домогтися зв’язку між відчуттям і словом, сприйманням і словом, уявленням і словом.
Розвиток пізнавальної діяльності
У дітей із ЗПР розумові дії формуються з відставанням і недостатньо продуктивно, до того ж процеси пізнавальної діяльності недосконалі: звужене й обмежене сприймання, недостатня пам'ять та увага. Тому дітей потрібно спеціально вчити розрізняти та називати колір, форму, розмір предметів, їх розташування у просторі, вміти застосовувати ці знання практично. Заняття проводити у вигляді гри.
Варто пам’ятати, що під час виконання всіх видів діяльності малюк має розповідати про те, що він робить, називати кожну форму, що вивчається, відповідним словом.
Важливо вчити дитину виділяти та вміти пояснювати просторові відношення між предметами, використовувати їх у практичній діяльності.
Неабияку увагу слід приділяти виробленню вміння орієнтуватися в сторонах предмету, який знаходиться перед дитиною – визначати орієнтири на аркуші паперу, в альбомі; вміти знаходити верх і низ, правий і лівий бік тощо. З цією метою можна застосовувати такі вправи: позначати лівий верхній кут аркуша однією умовною позначкою, нижній – другою, середину – третьою; поділити аркуш на певну кількість частин і виконати за словесною інструкцією малюнок у кожній із цих частин. З цією ж метою даються завдання на штрихування зображень предметів або геометричних фігур, малювання смужок: зліва – направо, знизу – вгору, похило. Розуміння просторових відношень впливає і на мовленнєвий розвиток дитини. Мовлення збагачується прийменниками, прислівниками, стає розгорнутішим.
Важливо вчити дитину аналізувати предмет у певній послідовності, запитуючи: «Як це називається?», «З чого зроблений?», «Для чого потрібний?»
Притаманне дітям із ЗПР відставання в інтелектуальному розвитку, складність вироблення навичок – все це гальмує формування вміння працювати за інструкцією, послідовно виконувати завдання. Ще до школи слід почати навчати дитину працювати за зразком, інструкцією. Таку роботу можна проводити під час конструювання, малювання. Разом з дитиною слід аналізувати зразок, визначити послідовність складання конструкції, здійснення окремих дій малювання.
Для розвитку дитини із ЗПР корисні заняття ліпленням. Виготовлення навіть простих фігурок з пластиліну чи глини потребує узгоджених рухів і актів сприймання, аналізу зразка за різними ознаками та відтворення цих ознак у виробі. Отже, активно тренуються саме ті функції, які в дітей даного контингенту відстають і потребують уважної корекції. Крім того, робота з пластичним матеріалом розвиває дрібні рухи кисті руки, що позитивно впливає не тільки на вдосконалення рухових функцій, які в дітей із ЗПР дещо недосконалі, незграбні, а й на інші функції, зокрема, мовлення. Відомо, що між розвитком функцій руки та механізмами мовлення існує зв'язок, і через це розвиток одного сприятливо позначається на розвиток іншого.
Батьки повинні підтримувати дитину, формувати у неї позитивну мотивацію. Тому, поки можливості такої дитини зміцніють, доцільно пропонувати їй лише ті завдання, які вона змогла б виконати, тобто заслужити похвалу.
04.02.2020
04.02.2020
ПРАВИЛА РОБОТИ З ГІПЕРАКТИВНИМИ ДІТЬМИ
ШПАРГАЛКА ДЛЯ БАТЬКІВ
- Працюйте з дитиною на початку дня, а не ввечері.
- Знизьте робоче навантаження на дитину. Діліть роботу на коротші, але частіші періоди. Використовуйте фізкультурні хвилинки.
- Будьте драматичним, експресивним педагогом.
- Знизьте вимоги до акуратності на початку роботи, щоб сформувати почуття успіху. Під час занять садіть дитину поряд з дорослим.
- Використовуйте тактильний контакт (елементи масажу, погладжування, обійми). Домовляйтеся з дитиною про ті чи ті дії заздалегідь.
- Давайте короткі, чіткі і конкретні інструкції.
- Заохочуйте дитину відразу ж, не відкладаючи на майбутнє.
- Надавайте дитині можливість вибору.
- Завжди залишайтеся спокійним.
- У своїх взаєминах з дитиною підтримуйте позитивну установку. Хваліть її щоразу, коли вона на це заслужила, помічайте успіхи. Це дасть змогу закріпити впевненість дитини у своїх силах.
- Уникайте повторення слів «немає» і «не можна».
- Розмовляйте стримано, спокійно, м’яко. Давайте дитині лише одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.
- Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію. Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що потребують концентрації уваги (наприклад, робота з кубиками, розфарбовування, читання тощо).
- Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийому їжі, занять, ігор і сну щодня має відповідати цьому розпорядку.
- Уникайте скупчення людей. Дитині складно перебувати у великих магазинах, на ринках, у кафе.
- Під час ігор обмежуйте дитину лише одним партнером. Уникайте неспокійних, галасливих друзів.
- Оберігайте дитину від утоми, оскільки це призводить до зниження самоконтролю і наростання гіперактивності.
- Давайте дитині змогу витрачати надмірну енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі, тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття.
- Спілкуйтеся з іншими батьками, які мають таких дітей.
- Зробіть усе можливе для підвищення самооцінки дитини, адже через дефіцит уваги вона може неправильно розуміти вказівки та іншу інформацію, тому всі навколо безупинно її виправляють.
- Одразу хваліть і винагороджуйте дитину за хорошу поведінку.
- Будьте послідовні у питаннях дисципліни. Якщо хтось залишається з дитиною під час вашої відсутності, переконайтеся, що він дотримується ваших методів.
- Завдання мають бути простими і конкретними, скажімо: «Почисти зуби. А тепер одягайся», а не «Збирайся у садок».
- Підтримуйте дитину у всьому, у чому вона сильна, особливо у спорті і заняттях за інтересами.
- У кімнаті дитини має бути якомога менше предметів, іграшки повинні бути розкладені так, щоб не відволікати увагу.
ШАНОВНІ БАТЬКИ! Головне у співпраці з гіперактивною
дитиною — постійна винагорода позитивної та бажаної поведінки, стимулювання мотивації, заохочення до потрібних дій. Хоча гіперактивність і неминуча, але її можна тримати під розумним контролем завдяки названим заходам.
ГІПЕРАКТИВНА ДИТИНА І ЯК ЦЕ ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ В ЇЇ ПОВЕДІНЦІ
До гіперактивності призводить порушення нервової системи, яке полягає у неповноцінності процесів гальмування і різкому переважанні процесу збудження. Такий дисбаланс нервових процесів є причиною підвищеної неструктурованої активності і перешкоджає концентрації, довільності уваги дитини.
Праксис (від грець, ргахіз — дія) — адекватно координована дія, що супроводжується розгорнутим контролем, яка може порушуватися при ураженнях головного мозку. різної локалізації.
Гіперактивна дитина привертає до себе увагу насамперед надмірною рухливістю, непосидючістю, неуважністю та імпульсивністю реакцій. На заняттях вона постійно шарпається, крутить щось у руках, не може всидіти на місці, відволікається сама та відволікає товаришів.
Отже, гіперактивність виявляється через надмірну рухову активність, метушливість, численні сторонні рухи, яких дитина часто не помічає. Для дітей із синдромом гіперактивності характерні надмірна балакучість, нездатність усидіти на одному місці, менша від норми тривалість сну. У руховій сфері у них спостерігають порушення координації рухів, несформованість тонкої моторики та праксису. Це виявляється у невмінні зав’язувати шнурки, застібати ґудзики, користуватися ножицями. Дослідження польських учених свідчать, що рухова активність таких дітей на 25 — 30% вища за норму. Вони рухаються навіть уві сні.
Гіперактивність супроводжується дефіцитом уваги, що виявляється у труднощах її утримання, зниженні вибірковості та концентрації уваги, що призводить до вираженої незосередженості. Такі діти непослідовні у поведінці, забудькуваті, не вміють слухати, часто гублять особисті речі.
Гіперактивні діти прагнуть уникати завдань, що потребують тривалих розумових зусиль. Характерною особливістю розумової діяльності гіперактивних дітей є циклічність. Діти можуть продуктивно працювати 5—15 хв., потім 3 — 7 хв. мозок відпочиває, накопичуючи енергію для наступного циклу. У цей час дитина відволікається і не реагує на вихователя. Потім розумова діяльність відновлюється і дитина знов готова до роботи протягом 5—15 хв. Такі діти можуть «впадати» й «випадати» із стану зосередження. Щоб залишатися активними, їм необхідно весь час рухатися, крутитися тощо.
Імпульсивність виражається у тому, що дитина часто діє необмірковано, перебиває інших. Такі діти не вміють регулювати своїх дій та підкорятися правилам, часто підвищують голос, емоційно лабільні — у них часто змінюється настрій. До підліткового віку підвищена рухова активність у більшості випадків зникає, а імпульсивна активність і дефіцит уваги зберігаються.
Серед хлопчиків гіпердинамічний синдром трапляється втричі частіше, ніж серед дівчаток.
Гіперактивна дитина — ініціатор безглуздої біганини. Вона штовхає, смикає дітей, часто є винуватцем конфліктів. Практично всі витівки дитини спонтанні, незлобливі. Тим часом у запалі бійки, коли відмовляють і без того слабкі механізми гальмування, дитина може бути несвідомо жорстокою, і її важко зупинити. Від гамірної гри вона швидко збуджується, а потім повільно заспокоюється. Дитина часто діє, не замислюючись про наслідки. Поганого у собі не помічає, тому покарання сприймає як безглузду, незаслужену несправедливість. З огляду на те, скільки їй дорікають і скільки її карають, не дивно, що дитина часто стає агресивною, а в майбутньому стає лідером у групі дітей з асоціальною поведінкою.
У колективі гіперактивна дитина є джерелом постійної турботи: галасує, не замислюючись бере чужі речі і заважає оточенню, відволікаючи всіх. Ровесникам важко зрозуміти таких дітей через їхню непередбачуваність. Часто у дитячих колективах гіперактивній дитині відводять роль блазня, клоуна, у яку вона зазвичай охоче вживається, існуючи у своєму світі фантазій або намагаючись так налагодити стосунки з ровесниками. Але спілкуватися з нею зазвичай готові лише діти молодшого віку або однолітки, що мають аналогічні проблеми.
Праксис (від грець, ргахіз — дія) — адекватно координована дія, що супроводжується розгорнутим контролем, яка може порушуватися при ураженнях головного мозку. різної локалізації.
Гіперактивна дитина привертає до себе увагу насамперед надмірною рухливістю, непосидючістю, неуважністю та імпульсивністю реакцій. На заняттях вона постійно шарпається, крутить щось у руках, не може всидіти на місці, відволікається сама та відволікає товаришів.
Отже, гіперактивність виявляється через надмірну рухову активність, метушливість, численні сторонні рухи, яких дитина часто не помічає. Для дітей із синдромом гіперактивності характерні надмірна балакучість, нездатність усидіти на одному місці, менша від норми тривалість сну. У руховій сфері у них спостерігають порушення координації рухів, несформованість тонкої моторики та праксису. Це виявляється у невмінні зав’язувати шнурки, застібати ґудзики, користуватися ножицями. Дослідження польських учених свідчать, що рухова активність таких дітей на 25 — 30% вища за норму. Вони рухаються навіть уві сні.
Гіперактивність супроводжується дефіцитом уваги, що виявляється у труднощах її утримання, зниженні вибірковості та концентрації уваги, що призводить до вираженої незосередженості. Такі діти непослідовні у поведінці, забудькуваті, не вміють слухати, часто гублять особисті речі.
Гіперактивні діти прагнуть уникати завдань, що потребують тривалих розумових зусиль. Характерною особливістю розумової діяльності гіперактивних дітей є циклічність. Діти можуть продуктивно працювати 5—15 хв., потім 3 — 7 хв. мозок відпочиває, накопичуючи енергію для наступного циклу. У цей час дитина відволікається і не реагує на вихователя. Потім розумова діяльність відновлюється і дитина знов готова до роботи протягом 5—15 хв. Такі діти можуть «впадати» й «випадати» із стану зосередження. Щоб залишатися активними, їм необхідно весь час рухатися, крутитися тощо.
Імпульсивність виражається у тому, що дитина часто діє необмірковано, перебиває інших. Такі діти не вміють регулювати своїх дій та підкорятися правилам, часто підвищують голос, емоційно лабільні — у них часто змінюється настрій. До підліткового віку підвищена рухова активність у більшості випадків зникає, а імпульсивна активність і дефіцит уваги зберігаються.
Серед хлопчиків гіпердинамічний синдром трапляється втричі частіше, ніж серед дівчаток.
Гіперактивна дитина — ініціатор безглуздої біганини. Вона штовхає, смикає дітей, часто є винуватцем конфліктів. Практично всі витівки дитини спонтанні, незлобливі. Тим часом у запалі бійки, коли відмовляють і без того слабкі механізми гальмування, дитина може бути несвідомо жорстокою, і її важко зупинити. Від гамірної гри вона швидко збуджується, а потім повільно заспокоюється. Дитина часто діє, не замислюючись про наслідки. Поганого у собі не помічає, тому покарання сприймає як безглузду, незаслужену несправедливість. З огляду на те, скільки їй дорікають і скільки її карають, не дивно, що дитина часто стає агресивною, а в майбутньому стає лідером у групі дітей з асоціальною поведінкою.
У колективі гіперактивна дитина є джерелом постійної турботи: галасує, не замислюючись бере чужі речі і заважає оточенню, відволікаючи всіх. Ровесникам важко зрозуміти таких дітей через їхню непередбачуваність. Часто у дитячих колективах гіперактивній дитині відводять роль блазня, клоуна, у яку вона зазвичай охоче вживається, існуючи у своєму світі фантазій або намагаючись так налагодити стосунки з ровесниками. Але спілкуватися з нею зазвичай готові лише діти молодшого віку або однолітки, що мають аналогічні проблеми.
Причини виникнення гіперактивності:
• генетичні чинники;
• біологічні особливості будови і функціонування головного мозку;
• пологові травми;
• інфекційні захворювання, перенесені дитиною у перші місяці та роки життя; Ш виснажливі соматичні захворювання;
• фізичні та психічні травми;
• психосоціальні проблеми — стосунки батьків у сім’ї, тип сімейного виховання тощо;
• несприятливі фактори середовища та вплив харчових домішок.
Зазвичай, в основі гіпердинамічного синдрому лежить мінімальна мозкова дисфункція (ММД), наявність якої визначає лікар-невропатолог після проведення спеціальної діагностики.
• біологічні особливості будови і функціонування головного мозку;
• пологові травми;
• інфекційні захворювання, перенесені дитиною у перші місяці та роки життя; Ш виснажливі соматичні захворювання;
• фізичні та психічні травми;
• психосоціальні проблеми — стосунки батьків у сім’ї, тип сімейного виховання тощо;
• несприятливі фактори середовища та вплив харчових домішок.
Зазвичай, в основі гіпердинамічного синдрому лежить мінімальна мозкова дисфункція (ММД), наявність якої визначає лікар-невропатолог після проведення спеціальної діагностики.
...
Хто такий дефектолог?
Дефектолог – фахівець, який працює з дітьми з обмеженими можливостями здоров’я.
Фахівців прийнято розділяти на дві категорії: тих, хто навчає і виховує дітей з обмеженими можливостями здоров’я та тих, хто працює в галузі корекційної педагогіки.
Дефектологія – це досить складна наука, що поєднує в собі медицину, психологію і педагогіку.
Сучасний фахівець не тільки безпосередньо працює з дітьми, а й вивчає особливості та закономірності тих чи інших відхилень.
Фахівців у галузі дефектології є кілька:
Учитель-дефектолог (тифлопедагог) – фахівець, який працює з дітьми, що мають проблеми із зором (тотально сліпі, слабозорі, з порушеннями (вадами) зору).
Учитель – дефектолог (сурдопедагог) – фахівець, який працює з дітьми, що мають проблеми зі слухом (тотально глухі, слабочуючі та з вадами слуху).
Учитель – дефектолог (олігофренопедагог) – фахівець, який працює з дітьми з інтелектуальними порушеннями (розумовими вадами).
Учитель-дефектолог (логопед) – фахівець, який працює з усіма видами мовних порушень.
Учитель дефектолог (ортопедагог) фахівець, який працює з усіма видами порушень постави та дітьми з вадами опорно-рухового апарату, хворими на дитячий церебральний параліч.
Дефектолог виконує наступні функції:
Проводить глибоке і всестороннє обстеження особливостей розвитку кожної дитини, веде роботу, спрямовану на компенсацію і корекцію недоліків розвитку дітей;
Розвиває основні психічні процеси у дітей (сприйняття, увага, пам’ять, мислення та ін.)
Розвиває навички спілкування і мовну діяльність дітей.
Веде консультування батьків, під час якого вони вчаться необхідних прийомів навчання і виховання своєї дитини.
Найголовніше завдання дефектолога – це допомогти дитині з особливими потребами (обмеженими можливостями) соціалізуватися, навчитися жити зі своєю особливістю, зрозуміти і прийняти себе.
Робота з дітьми вимагає від фахівця певних якостей. Серед них:
терпіння;
стресостійкість;
дружелюбність;
здатність до співпереживання.
Переваги професії:
соціально важлива робота: фахівці цієї галузі дарують дітям шанс на щасливе життя; затребуваність професії на ринку праці і на ринку освітніх послуг у час розвитку інклюзивної і спеціальної освіти; можливість поєднувати роботу і приватну практику.
Недоліки професії:
психологічно складнаі фінансово затратна робота, фахівець стикається з ризиком перевтоми і ризиками незахищеності від агресії дитини зі складними вадами у період загострення психічних процесів, відносно невисока оплата праці у освітянській галузі.
Але яким би талановитим не був вчитель-дефектолог, результат його роботи залежить від бажання батьків допомогти своїй дитині. Адже фахівець не може займатися з дитиною на протязі усього дня, тому основна частина занять і відповідальності за виконання рекомендацій лягає на плечі рідних і близьких дитини, її вихователів. І якщо батьки не будуть старанно виконувати усі рекомендації дефектологів, то всі зусилля фахівця можуть виявитися марними.
Немає коментарів:
Дописати коментар